Ключові виклики та можливості для демократичних практик
Повномасштабна війна в Україні створила унікальний контекст для розвитку місцевої демократії, де традиційні форми участі громадян трансформувалися під впливом надзвичайних обставин. Водночас децентралізаційна реформа, проведена після 2014 року, закладала інституційні основи для стійкості громад в умовах кризи. Дослідження показують, що місцеві самоврядні органи не лише зберегли свою функціональність, а й продемонструували здатність адаптуватися до військових реалій, підтримуючи демократичні цінності.
Український досвід пропонує критично важливі уроки для розуміння того, як демократія може не лише вижити, але й трансформуватися під час екзистенційних загроз. Особливо важливою є здатність громад поєднувати невідкладне реагування на кризу з довгостроковим демократичним плануванням відновлення.
Інституційні механізми в умовах військового стану
Адаптація місцевого самоврядування
Збереження автономії громад стало одним із найважливіших досягнень української децентралізації в умовах війни. Попри запровадження військових адміністрацій та централізацію деяких повноважень, більшість громад продовжує функціонувати відносно автономно. Дослідження в Чернігівській, Херсонській, Харківській та Запорізькій областях виявило два основні сценарії:
Перший сценарій: у деокупованих територіях або там, де місцеві ради не можуть функціонувати, створюються місцеві військові адміністрації (ВМА), які тимчасово замінюють виборні органи. Водночас, навіть у цих випадках військові адміністрації залишаються цивільними за своєю суттю — більшість їхніх керівників не є військовими.

