Від формальної демократії декларативних рішень до живої системи участі

Коли ми говоримо про народовладдя, то часто уявляємо собі ідеальну громаду, де всі активно беруть участь, влада чесна, а рішення приймаються колективно. На практиці ж — картина іноді виглядає як «громадські слухання без слухачів», бюджет участі, який розтягують на всі боки, і цифрова демократія, що зависає десь між Zoom і бюрократією.

Цей матеріал — спроба подивитися на місцеве самоврядування без рожевих окулярів. Ми розібрали, що з «правильних» рішень залишається лише на папері, а що реально працює в громадах навіть у складних умовах війни та відновлення. І головне — запропонували нові інструменти, які можуть перетворити формальну демократію на живу, дихаючу систему участі.

Бо демократія — це не раз на п’ять років поставити галочку у бюлетені. Це щоденна робота, іноді клопітка, але завжди — наша спільна. І як показує практика, коли громади беруть ініціативу у свої руки, вони здатні на дивовижні речі.

Демагогія реформ: декларативні рішення та
загальні гасла без конкретики

• «Цифрова демократія (е-участь)». Наприклад, документ закликає запровадити онлайн-платформи для консультацій і електронне голосування. Звучить сучасно, але без деталізації (які саме сервіси, хто за них відповідає, як гарантувати безпеку голосувань).
• «Громадські асамблеї». Ідея лотерейного відбору та тривалих дебатів («революційний підхід») – привабливий слоган, але як саме адаптувати його в громадах, хто навчатиме модерації, не уточнено.
• «Громадський бюджет (бюджет участі)». Документ згадує механізм, де жителі самі голосують за проекти. Це гарна ідея, але скільки грошей виділяти, як проводити конкурси – лишені на рівні «легко адаптувати».
• «Принципи прозорості та підзвітності». Загальні «відкриті бюджети», «кодекси поведінки», регулярні звіти влади – все це звучить правильно. Проте без чітких стандартів або контролю (хто перевіряє виконання коду, що робити з порушниками) перетворюється на декларацію намірів.
• «Адаптація децентралізації до війни». Документ згадує оновлення концепції реформ з урахуванням військових викликів. Висока мета, але без конкретики: наприклад, як змінити механізм передачі повноважень чи допомогу громадам в прифронтових зонах не розкрито.

Трансформація демагогії в реальність

Відкриті звіти та живий діалог. 

Регулярні публічні звіти очільників рад та
обговорення рішень у зручному форматі – ефективна практика. Наприклад, у Широківській ОТГ голова об’їжджає села громади, проводить відкриті звіти та відповідає на питання жителів.
Обговорення рішень у зручному форматі – ефективна практика. Наприклад, у Широківській ОТГ голова об’їжджає села громади, проводить відкриті звіти та відповідає на питання жителів kse.ua. Такі діалоги будують довіру і показують, що влада підзвітна.

Молодіжні та волонтерські ініціативи. 

Залучення молоді через створення молодіжних рад та підтримка волонтерських груп дають реальні результати kse.ua. Молодіжні ради можуть готувати петиції або моніторити виконання програм, а волонтерські команди – долучатися до ліквідації наслідків війни й зворотньо інформувати владу про потреби громади.

Цифрові сервіси зв’язку. 

Багато громад уже використовують платформи для опитувань і заяв (наприклад, сайти рад мають розділи «Електронні консультації» або Telegram-боти для зворотного зв’язку). Такі сервіси реально працюють: жителі подають пропозиції в зручний час, а влада збирає думку онлайн.

Бюджет участі з адаптацією. 

Близько 200 громад в Україні вже запровадили громадські бюджети. Важливо не просто копіювати механіку, а поширювати досвід успішних проєктів. Наприклад, у кількох громадах жителі самі обирали проєкти для розбудови шкіл чи відновлення парків. Застосовуючи прозорі правила (голосування, публічний опис проєктів) та навчаючи представників ОМС цій технології, можна розвивати цей інструмент.

Освітні ініціативи. 

Практичні тренінги для громадян та посадовців (з тактичного урбанізму, цифрових технологій, комунікацій) дають результат kse.uakse.ua. Наприклад, безплатні воркшопи в громадських хабах навчили містян самостійно облаштовувати простір біля багатоповерхівок та вести переговори з владою. Такі програми дають «м’які навички» активного громадянства та підвищують ефективність участі.

Нові системні пропозиції за чітких умов упровадження

Єдиний національний портал «Е-Громада». 

Запустити державну платформу, яка об’єднає е-петиції, онлайн-голосування, форуми і citizen science-проєкти. Для цього потрібні зміни до законів (щоб легалізувати результати онлайнових процедур), фінансування розробки від уряду (можливо, в межах проєкту «Дія») і технічна підтримка (хмарні рішення, кібербезпека).

   

Обов’язковий місцевий референдум і ініціатива. 

Доповнити законодавство нормами, які гарантують право ініціювати місцевий референдум або громадську ініціативу (схоже на Всеукраїнський референдум, але для ОТГ). Це означає внести зміни в Статут громади (згідно з новим Законом 3703), затвердити чіткі процедури з правками на місцевому рівні та провести інформаційну кампанію (при підтримці Мінрегіонбуду) аби люди знали про нові права.

Цільовий фонд громадських ініціатив. 

Закласти в бюджетах громад не менше 1–2% на громадські проєкти (схожий на Бюджет участі, але із державним грантовим компонентом). Потрібна державна або донорська програма підтримки (фінансування з Державного фонду регіонального розвитку або Міжнародних організацій) для стартапів місцевих ініціатив. Лише за кошти з бюджету громади та грантів можна стимулювати реальну активність: ремонти шкіл, центрів, культурних просторів, пропоновані самими жителями.

Місцеві форуми та хаби у громадах. 

Організувати мережу мініхабів (спільних просторів у ЦНАП чи громадських будинках), де люди можуть планувати проєкти та отримувати консультації. Треба партнерства між місцевою владою і НГО/бізнесом (спонсорство обладнання, навчання фасилітаторів). Умови: місце, комп’ютери, навчений персонал (можливо, за підтримки міжнародних донорів або програми DOBRE).

Висновок

Прийшов час зрушити справу з мертвої точки. Українське місцеве самоврядування потребує не чергових декларацій, а реальних інструментів. Уявімо картину: цифрове громадське зібрання, де голова громади у Zoom відповідає на питання селян, — але це не просто красиво намальована ілюстрація. Це образ майбутнього, де технології знижують бар’єри («Zoom із народом» дійсно може стати реальністю). Наша держава вже має закон «Про народовладдя» (№3703) decentralization.ua, у якому прописано багато нових інструментів – але їх треба втілити тут і зараз.

Бюджет участі проти дерибану — ще одна метафора: дайте людям шанс розпоряджатись частиною грошей громади, і це працюватиме на користь спільноти. Не на папері, а на реальних прикладах: сучасні українські громади вже збирають мільйони на проєкти людей і ремонтують школи та парки за голосами громадян. Подібні історії успіху є по всій Україні, треба їх тільки масштабувати. Кожен голова громади може не просто проводити чергове «звітне засідання», де крісла порожні (картинка «громадські слухання без слухачів» цілком реальна), а справді вислухати людей, пояснити плани й відзвітувати про гроші.

Уявімо собі громадські слухання – «без слухачів». Так, у багатьох ОТГ здавна прийнято зібрати людей заради формальності, без глибокої дискусії. А що, як допоки ми доопрацьовуємо бачення демократії, знайти хоча б кількох неформальних лідерів у кожному селі, дати їм бюджетні «майже-влади» для дрібних проєктів і показати: голос кожного звучить? Впровадження простих речей (публічних звітів, мобільних пунктів консультацій, навчань) зближає людей і владу. Це реально вже допомагає громадам вистояти після війни та готувати ґрунт для нового життя.

Насамкінець, пам’ятаймо: демократичні інститути – як м’язи: розвиваються через постійну практику. Кожне опитування на місцевому сайті, кожна зустріч у «широкому колі» зміцнюють довіру. Саме такі конкретні, практичні рішення (а не лише гасла) потрібні у «час після» – коли ми разом відновлюємо країну.

Джерела: аналіз «реального народовладдя» від експертів Київської школи економіки kse.ua, висновки профільних реформаторів та приклади впровадження згаданих інструментів.